Сифіліс – важке системне захворювання, яке уражає увесь організм : внутрішні органи, нервову систему, мозок, кістки, шкіру і слизові оболонки. Збудником сифілісу є бактерія - бліда спірохета (Treponema pallidum).
При виявленні блідої спірохети плазматичні клітини крові синтезують особливий клас білків, які називаються антитілами або імуноглобулінами. Ці білки нейтралізують токсичні речовини, які виробляє збудник сифілісу і уповільнюють його розмноження. Крім того, імуноглобуліни сигналізують усій імунній системі про вторгнення хвороботворного мікроорганізму. При зараженні блідою спірохетою, в першу чергу з'являються антитіла IgM. Їхня присутність свідчить про гостру стадію сифілісу – або при первинному зараженні людини, яка раніше не хворіла на сифіліс, або при активізації хронічної форми захворювання.
Антитіла класу IgM виявляють першими серед імуноглобулінів – у кінці 2 тижня після зараження. Їхній вміст спочатку збільшується, досягаючи максимуму упродовж декількох місяців. Надалі концентрація антитіл IgM поступово зменшується, і через деякий час при правильному лікуванні вони не виявляються в крові. Цей клас імуноглобулінів з'являється при первинній імунній відповіді на раніше невідомий антиген (збудник хвороби). Він не відрізняється високою специфічністю і однозначно свідчить про активність інфекції. Вміст імуноглобуліну IgM визначають переважно методом імуноферментного аналізу (ІФА). Його можна використовуватися як підтверджувальний тест на сифіліс, так і високоефективний відбірковий (скринінговий) тест.