Трихомоноз (трихомоніаз) – інфекційне захворювання, яке викликається мікроорганізмом трихомонадою (Trichomonas vaginalis). Це надзвичайно поширене захворювання сечостатевої системи – близько 10% всіх людей на планеті інфіковані трихомонадою.
Трихомоноз відносять до інфекцій, поширюваним статевим шляхом (ІПСШ), а його основна небезпека полягає в ускладненнях, які можуть бути причиною безпліддя, патології вагітності, передчасних пологів або розриву плодових оболонок. Основний шлях передачі трихомонади – статеві контакти, зрідка відмічають випадки зараження через предмети особистої гігієни (нижня білизна, купальники, рушники, постільна білизна). Часто трихомоноз протікає безсимптомно, таких випадків серед чоловіків 60-70%, жінок - до 50%. У інших хворих трихомоноз проявляється, в першу чергу, уретритом або вагінітом. Зараження трихомонадою часто супроводжує інфікування гонококом, тому при встановленні діагнозу гонорея, визначення трихомонозу є обов'язковою процедурою.
Основну роль у встановленні діагнозу трихомоноз відіграє лабораторна діагностика. При виявленні трихомонад плазматичні клітини крові синтезують особливий клас білків, які називаються антитілами або імуноглобулінами. Ці білки нейтралізують токсичні речовини, які виробляють трихомонади і уповільнюють їх розмноження. Крім того, імуноглобуліни сигналізують усій імунній системі про вторгнення хвороботворного мікроорганізму.
Антитіла класу IgM виявляють першими серед імуноглобулінів – упродовж 1-2 тижня після зараження. Їхній вміст спочатку збільшується, досягаючи максимуму упродовж декількох місяців. Надалі концентрація антитіл IgM поступово зменшується, і через деякий час при правильному лікуванні вони не виявляються в крові. Цей клас імуноглобулінів з'являється при первинній імунній відповіді на раніше невідомий антиген (збудник хвороби). Він не відрізняється високою специфічністю і однозначно свідчить про активність інфекції. Слід зазначити, що при трихомонозі значення виявлення антитіл невелике. Найбільшого поширення визначення антитіл IgG і IgM отримало при діагностуванні хронічних форм захворювання, коли загальні симптоми припускають наявність цього захворювання.