Гепатит С - небезпечне інфекційне захворювання. Його збудник - вірус гепатиту С (HCV), який відрізняється великим різноманітимо форм (високою генетичною мінливістю). На сьогодні налічують 11 форм вірусу гепатиту С, проте для нашого регіону актуальними є дві форми: перша і друга, які, у свою чергу, підрозділяються на субтипи. Так, наприклад, для першої форми, яка найбільш поширена у всьому світі (40-80%) генотип 1а переважно зустрічається в США, а 1b переважає в Західній Європі і Південній Азії. Генотип 2 поширений у всьому світі, проте зустрічається з меншою частотою, ніж генотип 1 (10-40%)
Небезпека гепатиту С полягає у високій вірогідності розвитку хронічної форми, яка в 20% випадків закінчується цирозом печінки або раком печінки - гепатоклітинною карциномою. В цілому, у 40−75% хворих реєструють безсимптомну форму хвороби, у 50−75% пацієнтів з гострим вірусним гепатитом С формується хронічний гепатит.
Одним з провідних методів діагностування гепатиту С є виявлення сумарних антитіл до вірусу HCV методом імуноферментного аналізу (ІФА). Антитіла виробляються організмом хворого і можуть бути виявлені вже в перші 2 тижні захворювання. Виявлення антитіл може вказувати й на раніше перенесений безсимптомний гепатит С. Антитіла до вірусу HCV можуть зберігатися в крові упродовж 8 − 10 років з поступовим зниженням їхньої концентрації. Можливе пізнє виявлення сумарних антитіл через рік і більше після інфікування. При хронічному гепатиті С сумарні антитіла виявляються постійно та в значних концентраціях.
Виявлення сумарних антитіл до вірусу гепатиту С недостатньо для встановлення діагнозу вірусний гепатит С, потрібне підтвердження їх наявності, наприклад методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). Крім того рекомендується провести визначення окремо антитіл класу IgG до різних білків вірусу та імуноглобулінів класу M.