УКР РУС

Амілаза панкреатична (кров)

Норма від 0 до 50 ЕД/л
Амілаза панкреатична (кров)

Панкреатична амілаза – фермент, який належить до родини амілаз. Загалом, амілази розщеплюють вуглеводи в процесі травлення їжі. Визначення вмісту панкреатичної амілази є важливим тестом в діагностиці гострого панкреатиту та інших захворювань підшлункової залози. Організм людини виробляє три типи амілази: панкреатичний (продукується підшлунковою залозою), слинний (виробляється слинними залозами) та x-тип, що синтезується рештою тканин. Найбільше в сироватці крові міститься слинного типу амілази, менше ‒ панкреатичної та х-типу. Функцією панкреатичної амілази є розщеплення амілози з отриманням декстрину, мальтози або мальтотриози. Амілоза ‒ один з двох компонентів крохмалю, вміст якого складає приблизно 20-30%.

До 1980-х років при діагностуванні гострого панкреатиту або загострення хронічного панкреатиту у пацієнтів визначали вміст загальної амілази крові та сечі. Фактично, в медичних лабораторіях вимірювали суму всіх амілаз, що дещо зменшувало точність досліджень. В дев’яностих та двотисячних роках, завдяки активним науковим дослідженням, були розроблені надійні, швидкі та дешеві способи визначення в плазмі крові підтипів амілази, у першу чергу ‒ панкреатичної амілази, адже саме її вміст у крові безпосередньо пов’язаний із діяльністю підшлункової залози.

Якщо коротко окреслити переваги вимірювання панкреатичної амілази в сироватці крові у порівнянні із загальною амілазою, то:

  • панкреатична амілаза більш чутлива і специфічна для виявлення пошкодження тканини підшлункової залози, ніж загальна активність ферменту,
  • її визначення нескладне та швидко виконується,
  • результати кількісного визначення аналітично точні,
  • для вмісту панкреатичної амілази є чітка межа, при перевищенні якої діагностують гострий панкреатит (зауважимо, що межа залежить від способу аналізу та реактивів).

Основне застосування загальної амілази на практиці полягає у виявленні гострого панкреатиту, при якому в крові та сечі хворого виявляють підвищений вміст цього ферменту (разом із ліпазою). Проте специфічність загальної амілази до панкреатиту такого є недостатньо високою, оскільки її підвищені значення також виявляються в ряді станів та хвороб, що не пов’язані із підшлунковою залозою (наприклад, паротиту, шлунково-кишкових захворювань, ниркової недостатності тощо). Тому можливість безпосередньо вимірювати панкреатичну амілазу у пацієнтів з гострим болем в животі є цінною для лікарів-клініцистів.

У хворих на гострий панкреатит підвищення вмісту панкреатичної амілази в сироватці є типовим. Всі дослідження повідомляють про високу клінічну чутливість цього тесту, тоді як специфічність може змінюватись. Помилково-позитивні результати аналізу на панкреатичну амілазу виявляли у пацієнтів з вираженою нирковою недостатністю, у яких значно знижується виведення ферментів нирками, і у хворих з макроамілаземією, де імуноглобулін, утворений комплексом з амілазою, знижує або погіршує здатність моноклональних антитіл, уведених в тестовий набір, ефективно інгібувати слинну амілазу.

За результатами клінічних випробувань, які охопили 2200 пацієнтів, встановлено, що перевищення верхньої межі норми в три і більше разів, є підставою для встановлення діагнозу гострий панкреатит у хворих з гострим болем в животі. При такій межі, клінічна специфічність дослідження завжди вища 90% (від 91 до 98%). При порівняння із визначенням загальної амілази, специфічність панкреатичної є вищою.

Висока чутливість панкреатичної амілази робить її надійним інструментом в діагностиці гострого панкреатиту. Встановлено, що значення панкреатичної амілази у хворих на гострий панкреатит залишаються підвищеними в той час, коли вміст загальної амілази вже повертається у норму. У одному дослідженні, яке включало неускладнений гострий панкреатит, через 1 тиждень після початку захворювання 70% пацієнтів показали нормальну концентрацію загальної амілази, тоді як тільки 20% тих же пацієнтів мали нормальні значення панкреатичної амілази. Таке тривале підвищення активності панкреатичної амілази у сироватці крові робить також зайвим традиційне вимірювання загальної амілази в сечі, яке проводиться для досягнення кращої чутливості в пізній фазі панкреатиту.

Крім того, панкреатична амілаза дає значно менше помилково позитивних проб, порівняно із загальною амілазою. Так, в одному досліджені розглянули 623 проби для пацієнтів, що страждали на різні захворювання, як підшлункової залози, так і інших органів. З 25 випадків без патології підшлункової залози, але зі збільшенням загальної амілази, лише дев'ять (36%) показали одночасне збільшення активності панкреатичної амілази, підтверджуючи тим самим його найвищу діагностичну специфіку. Нарешті, вимірювання панкреатичної амілази у пацієнтів із нирковою недостатністю дає можливість надійно встановити діагноз гострого панкреатиту. Для таких хворих, з метою забезпечення прийнятної діагностичної специфічності, слід використовувати іншу границю перевищення норми — у п’ять разів. Тобто, при п’ятикратному перевищенні норми слід вважати, що у хворого із нирковою недостатністю та гострим болем в животі розвивається гострий панкреатит.

Окремі дослідження показують, що одночасне вимірювання ліпази та панкреатичної амілази у сироватці крові здатне підвищити специфічність та чутливість в діагностуванні гострого панкреатиту.