Цитомегаловірус (HCMV) – вірус, який належить до родини герпес-вірусів, разом зі збудниками простого і генітального герпесу, вітряної віспи та інш. Половина населення світу інфікована цитомегаловірусом, при цьому зі збільшенням віку відсоток заражених росте, досягаючи 91% к 80 рокам. Переважно, після зараження вірус залишається в організмі, не викликаючи жодних ознак захворювання, оскільки його кількість в крові контролюють антитіла.
Основна небезпека цитомегаловіруса полягає в його впливі на плід, під час його перебування в лоні матері – вважається, що він є головною причиною виникнення вроджених вад розвитку вірусної природи. Плід може заразиться як при інфікуванні матері під час вагітності, так і при активації "сплячого" цитомегаловіруса, яким вона заразилася ще до вагітності. При цьому велику небезпеку являє первинне зараження матері, яке в половині випадків призводить до інфікування плоду. Внутрішньоутробне інфікування плоду може статися у будь-який період вагітності, при цьому максимальний ризик відмічають в третьому триместрі. В цілому, біля 0,5% усіх новонароджених заражені вірусом HCMV. Серед інфікованих новонароджених у 90-95% вроджена цитомегаловірусна інфекція не викликає розвитку вад, 5-10% дітей мають клінічні прояви вродженої інфекції (жовтяниця, збільшення печінки і селезінки, мікроцефалія, глухота і так далі).
Після вторгнення вірусу в організм, в крові хворого починають з'являтися антитіла (імуноглобуліни), спочатку імуноглобулін класу M (IgM), пізніше - імуноглобулін класу G(IgG); активується імунітет і вірус виводиться з організму. Таким чином визначення IgG не використовується при ранній діагностиці цитомегаловірусної інфекції – він виявляється в крові на пізніх стадіях хвороби і визначає стійкий імунітет в подальшому. Антитіла IgG до цитомегаловіруса з'являються через 2-3 тижні після інфікування. Оскільки вони циркулюють в крові довічно, їхнє одноразове визначення не показує рівня активності вірусу і не вказує на тип інфекції – первинна або повторна активація "сплячого" цитомегаловіруса. Таким чином, їхнє виявлення або не виявлення дозволяє прогнозувати ризик внутрішньоутробного інфікування ще під час планування вагітності. Для визначення рівня активності вірусу HCMV необхідно визначити антитіла IgМ та авідність IgG. Також можна провести повторне тестування (інтервал відбору аналізу 2-3 тижні) та порівняти рівні вмісту IgG. Їхнє наростання вказуватиме на активний процес.