Питома вага сечі ‒ показник, який являє собою співвідношення її густини (щільності) до густини води. Значення питомої ваги сечі більше за одиницю, оскільки сеча, яка являє собою розчин органічних та неорганічних компонентів, завжди має більшу щільність ніж вода. У випадку максимального розведення, наприклад після вживання великої кількості рідини, питома густина може наближатись до одиниці. Крім терміну “питома вага”, цей показник також називають “відносна густина” або “відносна щільність”.
Визначення питомої ваги сечі має велике клінічне значення, тому що дає уявлення про концентрацію розчинених у ній речовин (сечовини, сечової кислоти, креатиніну, різних солей) і відображає здатність нирок до концентрування та розведення. У здорової людини протягом доби відносна густина сечі може коливатися в широких межах — від 1,002 до 1,030 г/мл, найбільш концентрована сеча – ранкова (на аналіз надходить саме вона). Відносна щільність сечі також показує рівень нестачі води в організмі ‒ дегідратацію. Якщо її значення менше за 1,020 то вважається, що організм пацієнта не потребує додаткового надходження води. Значення питомої ваги більше ніж 1,020 вказує на дегідратацію, яка потребує компенсації, тобто введення додаткової води у раціон.
Питома вага сечі залежить не тільки від кількості розчинених компонентів, але й від їхньої молекулярної ваги. Речовини з великою молекулярною масою (наприклад білки) сприяють підвищенню відносної щільності. Точнішу інформацію про здатність нирок до концентрування отримують при прямому визначенні осмотичної концентрації сечі (вимірюється в мосм/л, максимум для норми - 910 мосм/л). Таке визначення роблять методом кріоскопії, при якому визначають температуру замерзання. В звичайних лабораторія густину сечі визначають за допомогою ареометра.
Підвищене значення питомої ваги сечі називають гіперстенурією, знижене – гіпостенурією. Ці стани окрім зміни питомої ваги сечі хараетризуються відхиленнями в її осмотичній концентрації.
Гіперстенурія характеризується щільністю сечі більшою за 1,026 г/мл та осмотичною концентрацією більшою за 910 мосм/л (часто підвищується до 1200 мосм/л). ЇЇ спостерігають при наростанні набряків (гострий гломерулонефрит, застійна нирка при серцевій недостатності). Також гіперстенурія характерна для нефротичного синдрому (внаслідок збільшення концентрації білка в сечі), цукрового діабету та токсикозу вагітних.
Гіпостенурія визначається зменшенням щільності сечі до 1,010 та менше. Вона супроводжує гострі ураження ниркових канальців, хронічну ниркову недостатність, гіпертонію у важкій формі та рідкісне захворювання - нецукровий діабет.
Ізостенурія - стан, при якому осмотичний тиск сечі та плазми крові рівні (відносна густина 1,01-1,010, осмотична концентрація 280-320 мосм/л). Ізостенурія свідчить про суттєву втрату концентраційної здатності нирок та проявляється на важких стадіях захворювань, що супроводжуються нирковою недостаністю.
Методи визначення відносної щільності (питомої ваги) сечі
Три методи використовують у сучасній діагностиці для визначення питомої ваги сечі: рефрактометрію, тестові смужки та гідрометрію (визначення густини за допомогою ареометра).
Рефрактометрія ‒ найкращій та найточніший з усіх перерахованих методів. Для проведення дослідження використовують відносно нескладний та доступний оптичний прилад ‒ рефрактометр. Для визначення питомої ваги вистачає лише декількох краплин сечі, на відміну від решти методів, які потребують більшого об’єму матеріалу. Дослідниками встановлено, зокрема, що рефрактометричні вимірювання питомої ваги сечі є більш чутливим показником нестачі води, ніж вимірювання фізико-хімічних параметрів крові, включаючи осмолярність плазми, концентрації натрію плазми або гематокриту. Доведено, що вимірювання питомої ваги сечі за допомогою рефрактометрії надає правильну оцінку стану гідратації (рівня насиченості водою), яка, хіба що, може дещо відставати від осмолярності плазми при прогресуванні гострої дегідратації.
Використання ареометра ‒ розповсюджений спосіб визначення питомої ваги сечі. Для проведення аналізу потрібен лише прилад ареометр ‒ скляна запаяна ємність із вантажем та діленнями. Проведення дослідження за допомогою ареометра потребує достатньо великого об’єму сечі ‒ десятки мілілітрів, адже ареометр має в неї зануритись. Зазвичай ареометри випускається з інтервалом густини в 0,001 одиниці та шкалою від 1,000 до 1,060.
Тестові смужки ‒ найпростіший спосіб визначити питому вагу сечі. Для цього достатньо лише занурити її на певний час (згідно інструкції на упаковці) у сечі, і через 45-60 секунд після видалення порівняти колір тестового блоку із стандартом.
За можливості рекомендується використовувати рефрактометр для встановлення відносної густини сечі, як найкращій з перерахованих способів.
В деяких випадках встановлення питомої густини сечі може замінити інші, вартісні та складні аналізи. Наприклад, вимірювання рівня екскреції (надходження) альбуміну сечі ‒ важливий інструмент в діагностуванні хвороб нирок, особливо нефропатії у пацієнтів з цукровим діабетом. Золотім стандартом визначення екскреції альбуміну є її порційне збирання сечі, яке важко здійснити за межами лікарні. Тому на практиці широко використовують співвідношення концентрації альбуміну в сечі до концентрації креатиніну в сечі (ACR), як надійний показник екскреції альбуміну. Проте, визначати креатинін можливо тільки в лабораторії, тоді як для встановлення концентрації альбуміну сечі вже розроблені тестові смужки або прості у використанні рефрактометри.
Зараз досліджується можливість замінити визначення креатиніну сечі простим встановленням її питомої густини. Окремими дослідниками показано, що відносна щільність практично ідентична креатиніну по точності, та переважає його у простоті та швидкості проведення дослідження. Слід сподіватись, що на базі цих дослідів буде розроблено більш дешевий та зручний тесту для скринінгу альбумінурії та мікроальбумінурії, ніж ті, що наявні зараз.
Розшифрувати значення густини в комплексі із іншими показниками, що входять у загальний клінічний аналіз сечі можна за допомогою програми автоматичного розшифрування.