УКР РУС

Швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ)

Норма для чоловіків від 2 до 10 мм/час, жінок - від 2 до 15 мм/час
Швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ)

Швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ) – швидкість, з якою стовпчик крові розшаровується на плазму та кров'яні клітини та вимірюється в міліметрах за годину. ШОЕ - обов'язкова складова загального клінічного аналізу крові поряд з визначенням гемоглобіну, кількості еритроцитів, тромбоцитів і лейкоцитів.

Це дослідження було запропоновано польським лікарем Едмундом Бернацкі (Edmund Biernacki) ще у 1897 році. Він зауважив, що швидкість, з якою кров осідала, була різною у різних пацієнтів. Крім того, Бернакі звернув увагу, що у осіб з меншою кількістю еритроцитів кров осідала швидше, і що швидкість осідання залежила від рівня фібриногену в плазмі крові. Він також зазначив, що ШОЕ була високою у пацієнтів в стані лихоманки.

У 1918 р. шведський гематолог Фахреус (Robert Sanno Fåhraeus) представив результати своїх аналізів відмінностей в швидкості осідання еритроцитів у вагітних та невагітних жінок, вважаючи ШОЕ можливим показником вагітності. У 1921 році доктор Вестергрен (Alf Vilhelm Albertsson Westergren), шведський терапевт, опублікував свої спостереження про вимірювання ШОЕ у пацієнтів з туберкульозом легенів. Вестергрен визначив стандарти для виконання цього дослідження і його метод все ще широко використовується. У сучасній медичній літературі тест на ШОЕ інколи називається тестом Фахреус-Вестергрена (Fåhraeus-Westergren test).

Вже сторіччя воно успішно застосовується в лікарський практиці, хоча останніми роками пропонується розпочати процес переходу на визначення С-реактивного білку (СРБ), як більш надійної альтернативи встановленню швидкості осідання еритроцитів. Крім С-реактивного білку, у якості альтернативи ШОЕ пропонували також визначати в’язкість плазми крові. Проте, сучасні дослідження показують, що при деяких хворобах доцільно використовувати одночасне визначення ШОЕ та СРБ. Крім того, вказується на потенційну корисність встановлення ШОЕ для диференціювання хвороб при діагностиці. Отже, незважаючи на довгу історію і наявність альтернативи, значимість цього аналізу досі не зменшилась.

Загалом, якщо порівнювати запропоновані альтернативи, які мають замінити у майбутньому ШОЕ, то варто звернути увагу на наступне:

Аналіз Переваги Недоліки
ШОЕ Недорогий, швидкий, простий у виконанні На результати впливають різні фактори, включаючи анемію та розмір червоних кров'яних тілець
С-реактивний білок Швидше реагує на запальний процес Вартісний, широкий діапазон значень може вимагати послідовного проведення декількох аналізів
В’язкість плазми Не чутливий до анемії або змін розміру еритроцитів Вартісний, мало доступний, технічно складний

Процес осідання еритроцитів полягає в наступному: самі еритроцити це відносно тверді частки, які плавають у плазмі крові. Отже кров фактично являє собою суспензію - суміш рідині та твердих нерозчинних часток. Як і будь-яка суспензія, вони осідають під впливом сили тяжіння. Спочатку окремі клітини злипаються між собою та з'єднуються у групи. Ці групи, за рахунок збільшення сумарної маси, починають осідати усе швидше, у міру приєднання до себе нових еритроцитів.

Процесу злипання (агрегації) сприяють деякі компоненти плазми (фібриноген, глобуліни) і мукополісахариди. Також важливим є вплив інших факторів: рН плазми (ацидоз знижує ШОЕ, алкалоз підвищує), іонний заряд плазми, поверхневий заряд еритроцитів, вміст ліпідів (жирів), в'язкість крові, наявність антиеритроцитарних антитіл. Негативно заряджені еритроцити, як правило, відштовхують один одного, але за наявності позитивно заряджених великих асиметричних білків злипаються і утворюють мікроскопічні згустки. Серед великих асиметричних білків, які з’являються на гострій фазі запалення, найбільший вплив на ШОЕ має фібриноген. Імуноглобуліни в високих концентраціях також підвищують агрегацію еритроцитів. Таким чином, швидкість осідання еритроцитів буде залежати від вмісту цих компонентів у крові. У цьому й суть використання швидкості осідання еритроцитів для лабораторної діагностики. Переважно, ШОЕ не визначається окремо, оскільки його підраховують разом з іншими показниками загального клінічного аналізу крові

В різних джерелах наводяться дещо відмінні відомості про норму швидкості осідання еритроцитів. Широко використовуються значення норми ШОЕ, наведені Ботіґером та Сведбергом (Bottiger L.E., Svedberg C.A.) ще у 1967 році. За результатами їхньої роботи встановлені такі норми для швидкості осідання еритроцитів залежно від віку та статі:

Діти (незалежно від статі, вік до 17 років) 2-15 мм за 1 годину (далі позначено як мм/год)

Дорослі чоловіки:

  • 17-50 років ‒ 1-10 мм/год
  • старші за 50 років ‒ 2-14 мм/год

Дорослі жінки:

  • 17-50 років ‒ 3-12 мм/год
  • старші за 50 років ‒ 5-20 мм/год

В країнах бувшого СРСР часто використовують такі значення норми для ШОЕ (включно із нормою для немовлят та дітей):

Вік ШОЕ, мм/год
Немовлята 0−2
Діти до 6 міс 12−17
Жінки до 60 років До 12
Жінки після 60 років До 20
Чоловіка до 60 років До 8
Чоловіка після 60 років До 15

Окремо наведемо відомості з дослідження швидкості осідання еритроцитів, проведеного у 1996 році в Норвегії, в якому прийняло участь 3910 здорових дорослих. За його результатами визначені такі максимуми норми ШОЕ (в мм/год):

Вік 20 55 90
Чоловіки 12 14 19
Жінки 18 21 23

Поряд з лейкоцитозом і змінами лейкоцитарної формули, збільшення швидкості осідання еритроцитів є достовірною ознакою наявності в організмі інфекційних і запальних процесів. У гострому періоді при прогресуванні інфекційного процесу відбувається збільшення ШОЕ, у період видужання воно знижується. При автоімунних захворюваннях вимірювання ШОЕ дозволяє визначити стадію захворювання (загострення або ремісія), оцінити його активність і ефективність лікування. Нормальне значення ШОЕ виключає наявність запального процесу.

Слід знати, що збільшення ШОЕ не є специфічним показником для якого-небудь певного захворювання, за деякими виключеннями. Проте зміни швидкості осідання еритроцитів мають безсумнівне діагностичне значення й можуть бути показником ефективності лікування.

Швидкість осідання еритроцитів є специфічним діагностичним критерієм лише для двох захворювань: ревматичної поліміалгії та гігантоклітинного артеріїту (хвороба Гортона або “скроневий артеріїт”). Ці хвороби майже завжди пов'язані з ШОЕ більшим за 50 мм/год. Однак, фахівці рекомендують за умови нормальних значень ШОЕ та, одночасно, наявності клінічних ознак гігантоклітинного артеріїту, не зважати на швидкість осідання еритроцитів і пройти процедуру біопсії тимчасової артерії.

ШОЕ традиційно є діагностичним показником ревматоїдного артриту, проте не одним з основних діагностичних критеріїв. Критерії Американської асоціації ревматизму включають підвищену швидкість осідання еритроцитів, як один з 20 критерії, що відповідають діагнозу ревматоїдний артрит. Більшість ревматологів вважають, що важливим діагностичним критерієм є ретельне обстеження, яке має підтвердити запалення синовіальної оболонки суглоба (синовіт). Однак, ШОЕ є корисним обстеженням при сумнівному діагнозі.

Окремими дослідженнями показано, що швидкість осідання еритроцитів може бути корисним для діагностування загострень у пацієнтів з системним червоним вовчаком (СЧВ). Пацієнти з активним СЧВ часто демонструють лише легке або помірне підвищення рівня C-реактивного білку (СРБ), тоді як ШОЕ збільшується суттєво. Деякі клініцисти пропонують визначати СРБ і ШОЕ одночасно для виявлення загострень у пациєнтів з системним червоним вовчаком, з метою відрізнити це загостення від інфекції, при якій суттєво зростатиме рівень С-реактивного білку. Однак слід зазначити, що СРБ може бути підвищений у пациєнтв з СЧВ, якщо вони мають серозит або ерозивний артрит навіть без одночасного інфекційного процесу.

В онкології встановлено, що висока ШОЕ вказує на поганий прогноз різних видів раку, включаючи лімфогранулематоз (хвороба Ґоджкіна або Ходжкіна), карциному шлунка та нирки, хронічний лімфолейкоз, рак молочної залози, колоректальний рак та рак передміхурової залози. У пацієнтів з великими пухлинами швидкість осідання еритроцитів більше 100 мм/год зазвичай вказує на наявність метастазів. Зазначимо, однак, що для більшості пухлин наявні достатньо точні діагностичні тести, у тому числі онкомаркери.

Європейські дослідження пацієнтів із лімфогранулематозом показали, що підвищений показник ШОЕ все ще може бути чудовим прогностичним фактором раннього рецидиву хвороби, особливо якщо ці показники залишаються підвищеними після хіміотерапії або не повертаються в норму протягом шести місяців після терапії. Звісно, підвищений ШОЕ ніколи не слід використовувати як єдиний критерій для діагностики рецидиву хвороби Ходжкіна.

Визначення швидкості осідання еритроцитів може бути корисним для диференціювання видів анемій, а точніше для пошуку відмінності між залізодефіцитною анемією та анемією хронічного захворювання у пацієнтів із хронічним запальним станом, таким як ревматоїдний артрит. Обидва види анемій ‒ як залізодефіцитна, так й анемія хронічного захворювання, характеризуються низьким рівнем ретикулоцитів.

На жаль, дослідження вмісту заліза або феритину недостатньо, щоб розрізняти ці два типи анемії. Для обидвох анемій насиченість трансферіну може складати приблизно 15%, тому оцінка рівня заліза в сироватці та насиченості трансферину, не даватиме жодної корисної інформації. У свою чергу феритин є білком гострої фази і може бути аномально збільшений при запальному процесі, такому як ревматоїдний артрит. Визначення ШОЕ дозволить уникнути обстеження кісткового мозку, як останнього способу встановлення діагнозу (аспірація кісткового мозку з забарвленням прусським блакитним, щоб визначити наявність заліза).

Деякі автори пропонують використовувати швидкість осідання еритроцитів як недорогий “показник захворювання” у людей похилого віку. У дослідженні 142 пацієнтів лікарні довготермінової допомоги ймовірність виникнення нових захворювань у хворих, що мали ШОЕ менше 20 мм/год становила 7%, а у тих, у кого ШОЕ більше 50 мм/год ‒ цілих 66%. Дослідники прийшли до висновку, що поєднання клінічного обстеження зі значенням швидкості осідання еритроцитів дозволило ідентифікувати групи пацієнтів, у яких ймовірність захворювання була досить низькою або досить високою, що, можливо, обмежує непотрібні та витратні дослідження.

Визначення швидкості осідання еритроцитів проводиться дуже просто – у скляну трубку (капіляр Панченкова) з мітками поміщають суміш крові з пальця й реактиву (цитрат натрію), який перешкоджає утворенню фібринового згустку – тромбу. Кров набирають до мітки 0 (що відповідає 100 мкл) і вставляють вертикально в штатив. Через годину лаборант відмічає в журналі до якої мітки опустилася границя між еритроцитами й плазмою. Це й буде швидкість осідання еритроцитів, виміряна в міліметрах за годину. Новітні методи використовують спеціальні центрифуги та автоматизовані лабораторні комплекси, що дозволяє зменшити час встановлення ШОЕ з 1 години до 5 хвилин.

Причина відмінностей між нормами ШОЕ в країнах колишнього СРСР та інших держав полягає у відмінностях в обладнані, яким вимірюють швидкість осідання еритроцитів. Міжнародна Рада зі Стандартизації в Гематології (International Council for Standardization in Haematology або ICSH) рекомендувала раніше (з 1973 року) і продовжує вказувати на те, що для визначення ШОЕ слід неодмінно використовувати піпетки такої довжини, щоб отримати 200-мм шкалу вимірювання швидкості осадження. Зверніть увагу: за міжнародної шкали ШОЕ може мати значення більші за 100 мм/год! Внутрішній діаметр (діаметр отвору) піпетки має бути не меншим за стандартний діаметр для капілярів Вестергрена, а саме – 2,55 мм. Якщо ШОЕ вимірюється за допомогою автоматизованих систем, то вони стандартизуються так, щоб відповідати міжнародному стандарту. В країнах колишнього СРСР продовжують використовували капіляр Панченкова, якій має наступні характеристики: шкала вимірювання 100 мм, внутрішній діаметр 1,2 мм.

Крім того, ICSH вказує, що для одержання правильних значень ШОЕ слід використовувати кров, одержану венепункцією (з вени) максимальною тривалістю 30 секунд. Дозволяється використовувати як ручну, так і вакуумну венепункцію, а у якості засобу для запобігання утворенню згустку (антикоагулянт) дозволено використовувати ЕДТА або цитрат натрію за умов та розведень, які докладно наведені в стандартах. Зразки крові, змішані з антикоагулянтом, дозволено зберігати протягом 2 годин при звичайній температурі або 4 години при 4°С.

Сьогодні традиційний метод Вестергрена переважно не використовується для виконання рутинних досліджень в звичайних лабораторіях, оскільки загальний клінічний аналіз крові зазвичай виконується на автоматизованих системах. Багато нових технологій та аналізаторів було розроблено для вимірювання ШОЕ. Деякі з них включають в себе автоматизацію методу Вестергрена з розбавленими або нерозбавленими зразками, тоді як інші використовують новітні технології, як правило, з нерозбавленими зразками крові.

Згідно стандартів ICSH клінічне значення мають лише ті результати, які одержані на системах, які надають ШОЕ аналогічне отриманому за методом Вестергрена з розведеною кров'ю за 60 хвилин або нормалізовані (приведені) до 60 хвилин. Всі апарати мають тестуватись в діапазоні значень ШОЕ від 2 до 120 мм/год. Для інших методів, відмінних від Вестергрена, необхідно встановлювати власні норми та рівні клінічної корисності, чутливості та специфічності.

При встановленні швидкості осідання еритроцитів можливим є одержання помилково завищених результатів. Причиною цього є:

  1. Збільшення концентрації білку в крові (для всіх фракцій і видів, крім фібриногену);
  2. Ниркова недостатність;
  3. Збільшений вміст холестерину в крові та ожиріння;
  4. Вагітність;
  5. Анемія (без змін морфології еритроцитів);
  6. Похилий вік.

Окремо відмічають стани, при яких ймовірним є одержання помилково занижених результатів:

  1. Еритроцитоз (збільшення кількості еритроцитів понад норму);
  2. Лейкоцитоз (збільшення вмісту лейкоцитів більше за норму);
  3. Застійна серцева недостатність;
  4. Виснаження пацієнта (кахексія);
  5. Значне зменшення концентрації фібриногену в крові;
  6. Морфологічні зміни еритроцитів - сфероцитоз, пойкілоцитоз, анізоцитоз.

Проте, слід розуміти, що ця помилковість стосується лише випадків, коли не відбувається повноцінного аналізу стану пацієнту, а значення ШОЕ використовується лише для встановлення гострої фази запального процесу. В іншому разі, показник швидкості осідання еритроцитів стає цінним джерелом інформації, наприклад при діагностиці анемій: для залізодефіцитної анемії, при зменшенні маси еритроцитів в об’ємі крові, характерним буде збільшення ШОЕ, теж саме можна сказати про деякі апластичні анемії. І навпаки, мікросфероцитарна спадкова гемолітична анемія іноді проявлятиметься зростанням ШОЕ.

Розшифрувати значення швидкості осідання еритроцитів в комплексі із іншими показниками, що входять у загальний клінічний аналіз крові можна за допомогою програми автоматичного розшифрування онлайн.