Еозинофіли

Норма від 0,5 до 5 %

Еозинофіли - форма лейкоцитів, яка належить до родини гранулоцитів разом із нейтрофілами та базофілами. Еозинофіли, так само, як і решта лейкоцитів, беруть участь у відбитті атак на організм, захищаючи його за допомогою фагоцитозу (поглинання чужорідних організмів) та інших механізмів, властивих нейтрофілам. Характерною їхньою особливістю є активна участь в алергійних реакціях організму.

Утворення еозинофілів

Подібно інших клітин крові, все починається із самого раннього етапу диференціації (розділення на групи) ‒ утворення ембріональної мезодерми. З її тканин, вже на першому тижні розвитку ембріону, формуються прегемангіобласти, а згодом ‒ гемангіобласти. Саме цей різновид стовбурових клітин у подальшому перетвориться в усі клітини крові (або у ангіобласт, який стане покривом ендотелію, що вистеляє судинну стінку).

На наступному етапі гемангіобласт стає гемоцитобластом (гемопоетична стовбурова клітина), з якої розвивається попередник (прогенітор) мієлоїдних клітин. Далі слідує стадія утворення мієлобласта ‒ стовбурової клітини, яка перетвориться на гранулоцит (нейтрофіл, еозинофіл, базофіл). На цій стадії розвитку в цитоплазмі відсутні гранули, які з’являються на наступній ‒ утворення еозинофільного промієлоцита, гранули якого мають специфічне забарвлення.

Процес утворення еозинофілів з мієлобластів у кістковому мозку контролюється різними факторами, у т.ч. інтерлейкіном-5 ‒ невеликим білком, якій виробляється лімфоцитами (Т-хелперами) та тучними клітинами. Фактично, цей білок спочатку був виявлений як еозинофільний колонієстимулюючий фактор ‒ основним регулятором накопичення еозинофілів у тканинах, який керує поведінкою еозинофілів на кожному етапі їхнього життя. Інтерлейкін-5 вже давно пов’язують із розвитком алергійних захворювань, включаючи такі розповсюджені хвороби, як алергійний риніт та астму.

Подальший шлях проходить через стадію еозинофільного мієлоцита до еозинофільного метамієлоцита. Еозинофільний метамієлоцит стає паличкоядерним еозинофілом, який можна зустріти в лейкоцитарній формулі здорової людини. На останній стадії ядро паличкоядерного еозинофіла розділяється на два сегмента і утворюється дорослий еозинофіл.

Хімія еозинофілів

Після виходу в кров еозинофіли беруть участь у різних процесах, для чого синтезують:

активні форми кисню, такі як: пероксид, супероксид та гіпоброміт (активуються ферментом ‒ еозинофільною пероксидазою);
медіатори ліпідів, групи ейкозаноїдів ‒ сигнальні молекули, які регулюють реакції імунітету на токсини і патогени, ріст м'язової тканини, деякі є гормонами та нейромедіаторами;
ферменти, наприклад еластазу (руйнує еластин, білок, який разом із колагеном визначає механічні властивості сполучної тканини);
фактори росту ‒ група невеличких білків, які регулюють ріст та диференціацію (утворення різних типів) тканин;
цитокіни ‒ сполуки, які володіють різноманітними властивостями, регулюють дії імунної, ендокринної і нервової систем в нормі та у відповідь на патологічні дії, впливають на ріст клітин тощо;
білки гранул.

Серед білків гранул еозинофілів, особливої уваги заслуговують:

еозинофільний головний базовий протеїн (протеоглікан, PRG2, MBP) ‒ потужна зброя проти гельмінтів, токсичний для бактерій і чужорідних клітин; вивільнює гістамін з тучних клітин і базофілів, активує нейтрофіли і альвеолярні макрофаги; цікавим є факт його взаємодії із протеїном-А, асоційованим із вагітністю (PAPP-A);
еозинофільний катіонний протеїн (рибонуклеаза 3, ECP) ‒ цитотоксичний, нейротоксичний, гельмінтотоксичний та рибонуклеотичний (руйнує носії генної інформації ‒ РНК, ДНК); ця агресивна сполука знищує ракові клітини, паразитів, бактерії та віруси;
еозинофільна пероксидаза ‒ безпосередньо впливає на утворення активних форм кисню з галогенів (переважно з бромідів та йодидів), які є потужними окислювачами; перетворення хлоридів у гіпохлорид регулюється іншим ферментом ‒ мієлопреоксидазою;
еозинофільний нейротоксин ‒ сполука, яка знищує чужорідні клітини і пригнічує ріст РНК-вірусів.

Зміни в кількості еозинофілів

Еозинофіли зменшують біологічну активність гістаміну – речовини, яка «запускає» алергійну реакцію. Гістамін викликає спазм гладких м'язів, розширення капілярів, спричиняє набряк навколишніх тканин і згущення крові, активує виділення адреналіну, збільшує виділення шлункового соку і т.д. Для зменшення активності гістаміну еозинофіли виділяють спеціальний фермент – гістаміназу. Однак, еозинофіли беруть участь і у зворотному процесі – виділенні гістаміну. Самі вони його не синтезують, але мають здатність накопичувати гістамін, який продукується іншими клітинами, наприклад базофілами. Крім того еозинофіли виробляють білок, що гальмує виділення гістаміну з базофілів і гладких клітин.

Еозинофіли беруть активну участь в імунній відповіді при гельмінтозах, де вони відіграють роль клітин-убивць, що атакують паразитів. Тому збільшення кількості еозинофілів при гельмінтозах слід розглядати як захисну реакцію організму. Для еозинофілів характерний добовий ритм коливання в крові, найвищі показники відмічаються вночі, найнижчі — днем.

Як і для інших лейкоцитів, розрізняють підвищений і знижений вміст еозинофілів у крові: відповідно еозинофілія та еозинопенія. Зазначимо, що кількість еозинофілів не встановлюється окремо, оскільки вони підраховуються разом з іншими формами лейкоцитів в лейкоцитарній формулі, яка є складовою загального клінічного аналізу крові.

Еозинофілія – підвищення кількості еозинофілів у крові.

Якщо їхній відносний вміст сягає 15% та більше на тлі загального збільшення кількості лейкоцитів понад норму - кажуть про гіпереозінофілію. Залежно від причин, які призвело до збільшення числа цих нейтрофілів розрізняють:

ідіопатичну еозинофілію, причину яких виявити не вдається. Іноді її спостерігають у здорових людей, крім того встановлена певна закономірність між недостатністю наднирників та еозинофілією;
реактивну еозинофілію - яка розвивається при інфекційних хворобах, впливі лікарських речовин на організм або вторгненні паразитів. Найчастіше часто супроводжуються еозинофілією гельмінтози й атопічні (алергійні) захворювання, до яких відносять алергійні риніт, конюнктивіт, бронхіальну астму й атопічний дерматит.
еозинофілія при захворюваннях кровотворної системи: збільшення числа еозинофілів характерно для низки злоякісних хвороб, що уражують кістковий мозок (мієлопроліферативні хвороби) та лімфоїдну тканину - хронічний мієлолейкоз, лімфогрануломатоз, лімфоми, мієлофіброз і т.п. Окремо відзначають еозинофільний лейкоз, при якому відбувається тотальне заміщення клітин кісткового мозку еозинофілами різної стадії зрілості.
симптоматичну еозинофілію, що розвивається як симптом інших хвороб: пухлин шлунково-кишкового тракту, статевих органів, щитоподібної залози, нирок і т.д.

Еозинопенія – зниження вмісту еозинофілів – у більшості випадків обумовлена затримкою еозинофілів у кістковому мозку. Як і інші форми гранулоцитопеній, еозинопенія може вказувати на появу проблем із функціонуванням кісткового мозку та порушення гормональної системи організму (переважно з боку наднирників). Еозинопенія особливо характерна для початкової фази інфекційно-токсичного процесу. Зменшення кількості еозинофілів у післяопераційний період свідчить про важкий стан хворого. Іноді еозинопенія розвивається після тривалих та важких фізичних навантажень.

Хвороби, які пов’язані із еозинофілами

Лікарі виокремлюють групу хвороб, пов’язаних із еозинофілами (еозинофіл-асоційовані захворювання, eosinophil-associated diseases, EAD), в механізмі виникнення яких еозинофіли відіграють ключову роль. Деякі розлади є “чистими” еозинофіл-асоційованими захворюваннями, такі, як гіпереозинофільний синдром (HES) та еозинофільні розлади шлунково-кишкового тракту (EGID). Інші (більш поширені) хвороби мають різновиди, які вважаються пов’язаними із еозинофілами. Серед них кращим прикладом є еозинофільна астма, підтип астми, що характеризується появою еозинофілів у мокротинні та суттєвим збільшенням їхньої кількості у крові. Еозинофіли, як правило, виявляються при біопсії шкіри у пацієнтів з атопічним дерматитом; вони часто залучені до розвитку цього захворювання.

Гіпереозинофільний синдром ‒ захворювання, яке характеризується значним вмістом еозинофілів (більше 1,5·10⁹ клітин/л) у крові протягом більше ніж півроку, без явної на то причини. В процес залучаються тканини серця, нервової системи або кісткового мозку. Цей діагноз виставляють після виключення клональної еозинофілії та реактивної еозинофілії, що виникає у відповідь на інфекцію, автоімунну хворобу та інш. До еозинофільних розладів шлунково-кишкового тракту належать еозинофільний езофагіт, еозинофільний гастрит, еозинофільний гастроентерит, еозинофільний ентерит та еозинофільний коліт.

Наприклад, одна з форм запалення стравоходу ‒ езофагіту, може мати еозинофільне походження. Загалом, еозинофільний езофагіт являє собою хронічний запальний стан, що характеризується розладами діяльності стравоходу (утруднення та біль при ковтанні, біль в роті, печію і т.д.) та супроводжується інфільтрацією (проникненням) еозинофілів в епітелій стравоходу. Еозинофільний езофагіт утричі частіше вражає чоловіків, ніж жінок. В популяції цей вид розладів діяльності стравоходу зустрічається більше як у 55 осіб зі 100 тисяч.

В діагностуванні еозинофільного езофагіту окрім різних досліджень входить біопсія слизової оболонки, яка має демонструвати принаймні 15 еозинофілів на полі зору. Під час виставлення цього діагнозу необхідно виключити інші причини еозинофілії, такі як еозинофільні шлунково-кишкові захворювання, целіакію, хворобу Крона, ахалазію та інш.

Вимірювання рівня еозинофілів крові запропоновано як біомаркер при хронічних обструктивних захворюваннях легенів (ХОЗЛ). Загалом, декількома дослідженнями встановлено, що хворі, у яких спостерігали постійний, більший за норму, рівень еозинофілів крові (більший за 0,3·10⁹ клітин/л ) мали більш високий рівень виживаності. Таким чином, постійне спостереження за еозинофілами крові може допомогти прогнозувати результати хворих на ХОЗЛ.

Еозинофільне запалення дихальних шляхів, як правило, вважається симптомом пацієнтів з астмою, а не з ХОЗЛ, однак, вона також зустрічається у пацієнтів з ХОЗЛ. Підвищені рівні еозинофілів мокротиння, викликані еозинофільним запаленням дихальних шляхів, зустрічаються у 80% пацієнтів, котрі не отримували кортикостероїдів, і у 50% пацієнтів, що лікуються кортикостероїдами та страждають на астму (порівнянні з 10-40% у пацієнтів з ХОЗЛ, які також приймають кортикостероїди).

Також виявлено, що широко використовуване лікування кортикостероїдами при астмі та ХОЗЛ впливає безпосередньо на еозинофільне запалення дихальних шляхів і пов'язане з поліпшенням результатів у пацієнтів. На сьогодні можна вважати, що в середовищі фахівців існує згода стосовно корисності еозинофілів крові, як одного з маркерів для призначення лікування кортикостероїдами у хворих на ХОЗЛ та астму. Дослідження показують, що пацієнти ХОЗЛ із рівнем еозинофілів в крові більше 2% можуть успішно лікуватись кортикостероїдами (або комбінацією медикаментів із кортикостероїдами).

Еозинофілія та рак

Як зазначено вище, існує безліч причин еозинофілії, а відмінності між еозинофілією, яка спричинена реакцією організму на чужорідне вторгнення (реактивні причини) та еозинофілією, викликаною раковим захворюванням (неопластичним процесом), часто є недостатньо специфічними. Серед таких неопластичних процесів особливу увагу заслуговують два, які потребують спеціальних допоміжних тестів: мієлопроліферативне новоутворення з перегрупуванням PDGFRA та лімфоцитарний варіант гіпереозинофільного синдрому. Всі зазначені ракові хвороби супроводжуються зростанням рівня еозинофілів понад норму.

У 2008 році Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) у класифікації пухлин гематопоетичної та лімфоїдної тканин запровадила нову категорію мієлоїдних та лімфоїдних новоутворень з еозинофілією та аномаліями PDGFRA, PDGFRB чи FGFR1. Новоутворення, пов'язані з перебудовою PDGFRA, можуть проявлятися у вигляді гострої мієлоїдної лейкемії або Т-лімфобластної лімфоми з еозинофілією. Варіант захворювання, пов'язаний з перегрупуванням FGFR1, частіше зустрічається як гостра мієлоїдна лейкемія чи Т-лімфобластна лімфома.

Мієлопроліферативним новоутворенням з перебудовою PDGFRA хворіють переважно чоловіки (30 до 1, у порівняні із жінками). Хвороба вражає у різному віці, у середньому вік хворого становить 40 років. Початково захворювання проявляється шкірними та легеневими симптомами. У пацієнтів діагностують спленомегалію, виразки слизової оболонки та тромбоемболічні явища.

Найбільш серйозним ускладненням є дисфункція серця, яка виникає у 20-30% пацієнтів, якщо вони не одержують лікування. Типові лабораторні виявлення включають помітно підвищений рівень вітаміну В₁₂ у сироватці крові, часто більш ніж 2000 пг/мл та підвищену триптазу в сироватці крові, приблизно в середньому 30 нг/мл. На відміну від реактивних причин еозинофілії сироватковий IgE при мієлопроліферативних захворюваннях був підвищений лише у кількох випадках. Еозинофіли в мазках периферичної крові переважно нормальні, проте в деяких випадках вони характеризувались вираженими змінами ‒ зменшеною грануляцією (гіпогрануляція), гранулами малого розміру (мікрогрануляція), вакуолізацією цитоплазми, гіпер- та гіпосегментацією ядра.

Розшифрувати значення кількості еозинофілів в комплексі із іншими показниками, що входять у загальний клінічний аналіз крові можна за допомогою програми автоматичного розшифрування онлайн.