Дослідження непрямого білірубіну відіграє важливішу роль у діагностиці гемолітичних анемій. У нормі в крові 75% загального білірубіну припадає на частку непрямого (вільного) білірубіну і 25% на частку прямого (зв'язаного) білірубіну.
Джерелом білірубіну в організмі є еритроцити. В організмі здорової дорослої людини за одну годину руйнується (гемолізується) 100-200 мільйонів еритроцитів. При цьому в кров виділяються білки і частина, що містять залізо (гем). З гему залізо виокремлюється і знову використовується організмом, а вільна від заліза частина надходить в обмінні процес, які проходять у печінці, селезінці й кістковому мозку. У результаті ця частина перетворюється в білірубін.
Подальші перетворення білірубіну відбуваються в печінці. Там він поглинається клітинами, переробляється і направляється в жовч. Більша частина білірубіну зв'язується клітинами печінки з органічною кислотою (глюкуроновою кислотою); при цьому він втрачає свою токсичність і стає розчинним в воді. Такий білірубін називають прямим (або зв'язаним), на відміну від токсичного і нерозчинного у воді незв'язаного (непрямого) білірубіну.
Дослідження звичайне проводять із метою розрізнення форм жовтяниці (докладніше - див. загальний білірубін) й вибору правильній тактиці лікування:
- при паренхіматозній жовтяниці вміст прямого і непрямого білірубіну в крові значні;
- механічна жовтяниця приводить до різкого збільшення вмісту прямого білірубіну в крові, а концентрація непрямого білірубіну збільшується меншою мірою.
- при гемолітичній жовтяниці вміст прямого білірубіну в крові не змінюється.
Також до підвищення вмісту непрямого білірубіну приводить цілий ряд синдромів, що рідко зустрічаються, наприклад Жильбера, Кріглера-Найяра, Ротора, Дабіна-Джонсона. При перерахованих синдромах порушений процес зв'язування непрямого білірубіну із глюкуроновою кислотою.